Modern Ukraine

Be the story, be the change

Інтелектуальний лайфстайл онлайн-журнал

facebook twitter

Невідома історія старовинних рівненських парків

Невідома історія старовинних рівненських парків

До історичних пам’яток міста Рівне цілком заслужено слід віднести сквери та парки. Щоправда, багато з них залишилися тільки в спогадах та на сімейних фотографіях рівнян. Колись тут залюбки відпочивали тисячі мешканців міста, а нині це місце жахає своїм виглядом.

На думку старожилів, називати сучасне Рівне зеленим, можуть лише ті, хто не жив у ньому в 50-60-ті роки минулого століття, коли місто насправді потопало в зелені. Окрім густих дерев уздовж вулиць, у Рівному було з десяток чималеньких парків і скверів. Це і тополевий сквер (Залізничний парк) з гіпсовими фігурами поблизу залізничної колії? сквер з могутніми деревами та спортивними майданчиками навколо католицького костелу Петра і Павла у військовому містечку. Ошатний сквер з такими популярними у 50-60-ті роки гіпсовими статуями оточував старий стадіон "Колгоспник" на Замковій.

Рештки цієї паркової зони зникли на початку 90-х у нетрях промтоварного ринку. Куди зник парк, який тягнувся уздовж Усті аж до Басового Кута? Давно немає бульварів на вулицях Чорновола (на місці, де нині знаходиться ЦУМ-Екомаркет) та Кіквідзе, скверу біля Воскресенського собору. 

Вхід до парку імені Микити Хрущова, 50-ті роки ХХ століття

Ще з часів Польщі головним зеленим насадженням центру міста був густий гай, який простягався від нинішньої "Злата Плази" до сучасного краєзнавчого музею. Власне, це було заросле вербами та осиками болото, яке намагалися осушити ще в тридцяті роки минулого століття. У 60-ті там були справжнісінькі хащі, в яких можна було заблукати. За тими дикуватими зарослями ще й досі шкодують старожили обласного центру. Бо, звісно ж, впорядковувати місто потрібно, але чи слід було викорчовувати для цього дерева? Адже не всі вони були аварійними…

Від величі – до запустіння 

Давно вже немає й колись популярного у рівнян мальовничого і затишного Парку імені Хрущова, жалюгідні залишки якого ще збереглися між Палацом дітей та молоді і музичною школою №2. Тепер він перетворився на скупчення потворних бетонних конструкцій, які відлякують своїм виглядом тих, хто наважується ступити на територію парку. Кам’яні "джунглі" справляють гнітюче враження. Утім, як і сама бетонна глиба будівлі Палацу, яка швидше нагадує каземат, а не місце для дозвілля дітей. Це ж як треба не любити тих дітей, щоб таке для них побудувати!

А старожили міста ще пам’ятають, як колись крізь буйну зелень парку проглядалися, наче казкові чудернацькі будиночки, павільйони, альтанки, маленькі фонтанчики, оздоблені фруктовими орнаментами, мереживні місточки. А під кремезними дубами, у затінку старих каштанів і грабів – зручні лавки з округлими спинками. Старожили пригадують, що в парку білки "табунами ходили", а від солов’їних співів закладало вуха.

Коли наприкінці 70-х через густі зарослі парком стало небезпечно ходити темної пори, то влада, замість навести лад і забезпечити охорону громадського порядку, пішла шляхом найменшого спротиву – просто вирубала парк. До слова, й нині ця місцевість навіть удень небезпечна для пересування.

Павільйони сільсько-господарської виставки у парку Хрущова, початок 50-х років минулого століття

У 20-30-ті роки минулого століття у старовинного рівненського парку, який нині припинив своє існування як заклад відпочинку, відтяли частину під приватні забудови, а значно пізніше, вже за СРСР, - під Палац дітей та музичну школу. Між тим, Парк імені Хрущова був першим рівненським загальноміським і загальнодоступним парком. Щоправда, називався він так не завжди. 

Павільйони сільгоспвиставки, у кожному - присутність Сталіна-Леніна, чи то на портретах, чи то у гаслах

У 50-60-ті роки там влаштовували обласні виставки сільськогосподарської продукції, масові міські гуляння та святкування – Проводи Зими, Свято пісні. До початку 60-х, доки до іще одного міського парку – імені Шевченка – не прирізали додаткові гектари, Парк імені Хрущова був центральним рівненським парком.

Оформлений він був у стилі того часу – переважали гіпсові фігури "дівчат із веслами" та інших предметів комуністичної монументальної пропаганди. Маленькі фігурні фонтани у вигляді дівчат, що тримають таці з квітами, та кам’яних квіток прикрашали його алеї. А в 1950 році, напередодні відкриття чергової сільськогосподарської виставки, в парку встановили скульптуру Сталіна.

Промислова виставка у парку Хрущова, 1951 рік

Був там і літній кінотеатр "Комсомолець" – стіна з кіноекраном і рядами лав просто неба, щоправда, огороджений. Сеанс зазвичай розпочинався, коли темніло – з 21.30 до 23.00. Паркан навколо кінотеатру був невисоким, тож спритні хлопчаки перелазили через нього в темряві й дивилися кіно безкоштовно. А декотрі влаштовували собі глядацькі місця на навколишніх деревах.

Була в парку і сцена для виступів творчих колективів, а також гойдалки-човники. А ще – танцювальний майданчик, де грав справжній оркестр.

Князівський спадок змарнували

Історія виникнення цього парку така. На північно-східній околиці Рівного у ХYIII столітті на забаганку власника міста – польського князя Станіслава Любомирського  - був висаджений величезний грабовий гай. Тому й місцину цю, як і район Рівного, назвали Грабником. На початку ХІХ століття частину лісу власники міста віддали під кладовище, яке рівняни також назвали Грабником. А частина практично аж до початку ХХ століття так і залишалася лісом.

Оскільки якихось інших насаджень поблизу Рівного не було, мешканці міста, особливо закохані пари, часто обирали гай для усамітнених прогулянок. Мальовнича улоговина поступово ставала неформальним місцем відпочинку. Згодом там почали влаштовувати й масові міські гуляння. Щоправда, на це потрібно було просити дозволу князя Любомирського. 

З архівних документів відомо, наприклад, що в серпні 1912 року, коли в Рівному гучно відзначали 100-літній ювілей війни Росії з Наполеоном, міська дума попросила у князя дозволу влаштувати народне гуляння у гаю Грабник. Щоб міщанам було веселіше, туди запросили два військові оркестри. Довгий час ця місцина не входила у межі міста, а тому й не забудовувалася.

Час активної забудови Грабника припадає на кінець 20-х–на 30-ті роки. Селилися там люди заможні, в основному польські осадники, військові. Ще й нині, прогулюючись вуличками у цьому районі, можна почудуватися оригінальній архітектурі тамтешніх особняків. Це був єдиний район міста, в якому ще на стадії проектування була продумана система водопостачання. Район вважали найбільш здоровим для проживання у місті.

Поступово на місці грабового гаю поставали приватні та громадські будівлі, а на місці колишніх лісових просік – вулиці. Залишилася незайманою лише частина природної улоговини, де згодом і розкинувся парк.

Головний вхід до рівненського парк імені Мостіцького, 1934 рік

Як свідчать архівні документи, місто на той час мало цікавилося цією ділянкою землі, яка до того ж належала власникові Рівного Любомирському. Як ішлося в одній з публікацій "Волинських відомостей", частина магістрату і міської ради з невідомих причин взагалі неприязно ставилася до Грабника, навіть не бажаючи цю найкрасивішу ділянку приєднати до міста. Хоча потреба створення міського загальнодоступного парку назріла давно.

Сад-парк Любомирських на Гірці (нинішній Парк імені Шевченка), який місто взяло в оренду, не відповідав тодішнім вимогам через малу територію. Право власності на територію колишнього палацово-паркового ансамблю Любомирських у районі сучасних вулиці Замкової та Парку Молоді, де можна було б створити міський парк, тоді ще місто не набуло. Та й місцина та була вкрай заболочена, і на її осушення потрібні були великі кошти і час. Відтак, найбільш підходящим залишався Грабник. До речі, як писала тогочасна преса, громадськість міста активно обстоювала ідею створення парку саме там. Нарешті у 1929 році було розроблено проект парку, але забракло на це коштів.

Ентузіасти пропонували навіть облаштувати парк коштом громади міста. Лише у травні 1933 року, коли магістрат викупив землю у князя Любомирського, розпочалися роботи із закладення парку на Грабнику площею 4 гектари. Як писала тоді газета "Волинь", було висаджено 1 700 дерев. Перше деревце посадив ініціатор закладення парку голова міської ради Тадеуш Шемпліньскі у присутності правління міста. Парку присвоїли ім’я польського президента Мостіцького. А в 50-ті роки перейменували на Парк імені Хрущова. Поступово, з розширенням центрального міського Парку імені Шевченка, Парк Хрущова втрачав свою актуальність для міста.

У 70-ті роки його запущені алеї зі старими деревами, занедбаною сценою літнього театру та залишками гойдалок приваблювали хіба що закоханих, та й то лише тих, що не боялися прогулюватися в криміногенному районі.            

Нині колишній розкішний парк перетворися на занедбаний сквер зі сміттєзвалищами, місце вигулу собак та випасання кіз, яке перехожі оминають стороною. Лише кілька старих дерев, що невідомо як уціліли, ще пам’ятають його кращі часи.

Світлана КАЛЬКО, спеціально для сайту "ВСЕ







Loading...