Modern Ukraine

Be the story, be the change

Інтелектуальний лайфстайл онлайн-журнал

facebook twitter

Як 1925 року до Києва повернувся алкоголь

Як 1925 року до Києва повернувся алкоголь

Рівно 90 років тому – 28 жовтня 1925 року – у Києві панував тріумфальний настрій. У відкритому продажу нарешті з’явилася горілка. Після 11-річної заборони!

Незнайомі люди на вулицях обнімалися, цілувалися і не приховували сліз щастя. Адже від 1914 року, коли почалася світова війна, міцні напої зникли з полиць магазинів – імператор Микола ІІ запровадив "сухий закон". Оковиту можна було хильнути лише в ресторації, за грубі гроші. Або придбати самогонку на базарі – нелегально, "з-під прилавку". Але якщо накриє міліція - готуй гаманець, штрафу не уникнути.

Свідком горілчаної ейфорії став віце-президент Всеукраїнської академії наук Сергій Єфремов.

Він занотував у щоденнику: "Почали сьогодні в Києві продавати горілку таку саму міцну, як була царська. Під установами “Укрдержспирту” тягнуться довгі хвости: охочих випити знайшлось багато. З вигляду це здебільшого пролетарії. Мабуть, на ніч половина Києва буде п’яна. Перекупки на базарі, кажуть, христосувались та вітали одна одну з "горілочкою справжньою".

"Несправжню" горілку радянська влада поставила на конвеєр ще 1924 року. Вона відрізнялася від "справжньої" – царської – тим, що мала слабшу міцність (30° проти колишніх 40°), виявилася поганішою на смак, проте коштувала неймовірно дорого. Натомість 28 жовтня 1925-го кияни дістали змогу придбати спотикач міцністю 40° за сенсаційно низькою ціною.

В інших містах нову горілку пустили в продаж ще на початку жовтня. Однак Пантелеймон Свистун, нещодавно призначений головою Київської міськради, кілька тижнів вагався. Бо там, де вже продавали сорокаградусну, неодмінно траплялися ексцеси: захмеліла публіка починала казитися, бити вітрини крамниць, грабувати.

Зрештою, в Києві теж не обійшлося без інцидентів.

"Зчинився якийсь бешкет на Хрещатику, – фіксує у щоденнику Сергій Єфремов. – Докликались, нарешті, міліціонера. Але він ще збільшив бешкет, бо сам ледве на ногах держався. Прикликали другого, третього, четвертого… Бешкет розростався, міліціонери почали між собою битись. Довелось якусь спеціальну частину викликати, щоб забрала охоронців порядку".

Кажуть, того дня міська влада тричі забороняла продаж оковитої, а тоді знову дозволяла.

1925 рік, Хрещатик. Київська міськрада.
1925 рік, Хрещатик. Триповерхова будівля зі шпилем - Київська міськрада. Саме там кілька тижнів тягнули з дозволом на вільний продаж оковитої

Радянська горілка здивувала покупців ще й незвичною тарою. Міні-пляшку 100 мл (класичні "сто грамів") люди жартома охрестили "жовтенятком". Мовляв, від такої дози сп'яніти може тільки учень початкової школи. Пляшка на чверть літри – то вже "піонерчик". Півлітровка – "комсомолець". Ну а велику трилітрову пляшку звали "партієць". Бо стільки випити міг лише професійний більшовик. У крамниці так і замовляли: "А дайте-но мені піонерчика", або: "Мені – партійця!"

Також у поверненні сорокаградусної люди вбачали політичний підтекст. Хтось вважав це початком повороту до "старих добрих часів". Вуличні пияки жартома проводили паралель між імператором Миколою ІІ і більшовиками: "Пропили ото Миколая, а тепер – радянську владу пропиватимемо!". А дехто, навпаки, обурився вороттям оковитої. До державних установ полетіли сердиті листи із закидами у "порушенні ленінських норм" (Ленін наприкінці 1919 року подовжив дію царського "сухого закону").

Чому це влада раптом відмовилася від примусової тверезості? Народна версія: дяка Олексію Рикову, який 1924-го очолив більшовицький уряд у Москві. Мовляв, він як завзятий випивака "пробив" легалізацію спочатку слабкої горілки, а вже тоді – царської. Принаймні, і компромісну тридцятиградусну, і повноцінну сорокаградусну люди називали "риковкою".

Реальну причину повернення оковитої розкрив Сталін у листопаді 1926-го. На зустрічі з делегаціями іноземних робітників він зауважив, що коли державі бракує грошей, то вибір простий: "йти в кабалу до капіталістів" (йшлося про небажання брати закордонні кредити) або запровадити горілчану монополію. "Зелений змій" збагатив держбюджет на півмільярда рублів лише протягом перших 12 місяців.

Але вже за два роки виявилося, що зростання пияцтва набуває катастрофічних темпів. У грудні 1927-го Сталін на XV партз’їзді висловився за повільне згортання виробництва алкоголю. І запропонував несподівану альтернативу алкоголізмові – використовувати "замість горілки такі джерела доходу, як радіо та кіно". 

Джерело: bbc.com






Loading...