укр
About
facebook twitter

Як українці 100 років тому вибороли незалежність

Як українці 100 років тому вибороли незалежність
Фото: nv.ua

На уламках Австро-Угорської імперії в ніч на 1 листопада 1918 року Львів був проголошений українським. На той час ця операція стала зразком конспірації, організованості і рішучості

У жовтні 1918 року Перша Світова війна ще формально не закінчилася. Але Австро-Угорська імперія вже розлетілася на шматки: "вірні народи" імператора по черзі проголошували незалежність.Чехія (разом зі Словаччиною), Угорщина, балканські країни, Польща... Західні українці були одні з небагатьох, які мовчали.

Тиша була затишшям перед бурею. На територію Західної України претендували одночасно дві нації - українці і поляки. Поляки бачили її "Малопольщею всходній" (Східної Малопольщею) у складі Польщі, українці планували приєднання до "Великої України", яка в той час набувала політичну оболонку. Тому війна за кордон не змусила себе чекати.

Станом на жовтень 1918 українці перебували в ситуації значно складнішій, ніж польська. Тодішній Львів справедливо називали "польської краплею в українському морі". Але це море все ще складалося переважно з селян, вчителів, священиків, інтелігенції і майже не мало всеосяжної політичної структури.

Тільки на виборах 1906 українці отримали достатньо депутатських місць у сеймі і рейхстазі, щоб у разі спроб провести шкідливі для української спільноти рішення влаштувати обструкцію. Хоча існували політичні партії, а також традиція та навички політичної боротьби, українці майже не мали держслужбовців вищого рангу і старших офіцерів.

Зате в польських руках після п'ятдесяти років автономії краю у складі імперії зосереджувалося більшість цивільних і військових посад, всі механізми управління територіями, виробничі потужності, наприклад, великі фабрики і заводи. Навіть на низовому рівні спостерігався очевидний дисбаланс - серед поляків було значно більше представників технічних і робітничих професій, необхідних для повноцінного функціонування в індустріальному суспільстві. Ця обставина зіграла вирішальну роль вже під час боїв за Львів у листопаді 1918 року - критично важливою була своєчасна доставка резервів по залізниці. А машиністами переважно були поляки...

Увечері 31 жовтня 1918 група поляків, відряджена Польською делегаціонною комісією для взяття влади в Львові, сідала в поїзд, не допускаючи несподіванок.

Тим часом сотник Українських січових стрільців Дмитро Вітовський прийшов на засідання Української національної ради, члени якої обговорювали майбутні домовленості з Віднем про передачу влади українцям. Була навіть ідея формування на руїнах "небіжчиці Австрії" свого роду федерації незалежних держав колишніх народів імперії - свого роду СНД. Ідеологів цього плану не зупинила навіть офіційна відмова намісника графа Гуйна передати владу. Зате інші народи імперії один за одним проголошували самостійність і зовсім не звертали уваги на вже формальний центральний уряд.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як змінювалась Україна протягом останніх століть. Мапи

У якийсь момент Вітовський не витримав: "Панове! Якщо сьогодні ми не візьмемо Львів - завтра його візьмуть поляки!".

І це не було просто красивою фразою. Справа в тому, що офіцери Легіону УСС вже кілька місяців готували "план Б". У вересні 1918 року був створений Центральний військовий комітет, який і очолив Дмитро Вітовський. Весь вересень і жовтень Комітет вів активну організаційну роботу - складав план можливої ??атаки і отримання влади. Регіон поділили на округи, у всіх військових частинах, де переважали українці, діяли таємні емісари Комітету. Організували постійний зв'язок: з одного боку - між Львовом та провінційними містечками Галичини, з іншого - між Львовом і Чернівцями, де знаходився Легіон.

Львів виглядав найбільшою проблемою - польське цивільне населення становило більшість, адже тут був центр управління краєм, розміщувалися значні військові сили - крім звичайних батальйонів, тут дислокувалися також австрійський і угорський батальйони прориву. Перекладаючи на сучасну термінологію, це були частини підвищеної бойової готовності, істотно краще озброєні і навчені, щоб в бою розвивати наступ і проривати ворожі лінії оборони - звідси і назва.

Українці ж не мали навіть простої військової переваги. Всього у Львові налічувалося 2400 солдатів-українців, з них 800 - так звана "ляндвера", тобто місцева оборона, куди входили резервісти старшого віку, які швидше думали про майбутнє повернення додому, ніж про ще одну війну, нехай і за державність. Та й стан здоров'я більшості з них не дозволяв сподіватися, що вони витримають повноцінні бойові дії.

"Формально все ще центральна влада у Відні розпорядилася передати владу тому, хто має силу і хто на неї перший погодиться" - проговорився один з офіцерів.

Вітовський не втрачав ні хвилини: в усі кінці краю помчали кур'єри з сигналом початку, кожен командир отримав конкретне завдання. О 4:00 ранку українці зайшли в урядові будівлі і вузли зв'язку, керуючись австрійською схемою дій на випадок масових заворушень.

Вранці 1 листопада стрілець Легіону УСС Степан Паньківський підняв над ратушею Львова український прапор: "У дворі Ратуші сотні стали в один ряд і після короткої промови і роздачі жовто-синіх відзнак могутнє "Ще не вмерла Україна" і трикратне "Слава!" відбилося гучною луною об старі стіни міської ратуші, а на її вежі радісно майорів наш рідний прапор. Львів наш! Перший раз з часів княжої держави..."

Акція пройшла без єдиного пострілу. Це був класичний "зрив" - одностайний і рішучий виступ. Він отримав назву листопадового - адже відбувся в листопаді.

Проголошення незалежності, 1918 рік
 
Про фото: Проголошення незалежності ЗУНР в 1918 році

У містечках і селах Західної України в той ранок повторювалася одна і та ж сцена - найавторитетніший представник місцевої української громади прибував до Ратуші чи іншого урядового будинку і - за заздалегідь отриманому текстом - оголошував вступ юрисдикції Української Держави.

Серед них був і батько майбутнього Головного Командира УПА Романа Шухевича - вранці 1 листопада 1918 суддя Осип Шухевич проголосив Україну у Кам'янці-Бузькій.

Листопадовий Зрив став зразком конспірації: буквально за дві-три години до початку акції польський політик, майбутній прем'єр Польщі Вінцент Вітос, якого спеціально направили "в розвідку", повертався до Кракова з інформацією, що у Львові все спокійно. За два місяці підготовки Зриву поляки не запідозрили нічого, а один зі свідків, офіцер-австрієць, дивувався: "Був тут в цьому будинку вчора ввечері і не помітив найменших ознак будь-якого надзвичайного руху".

Акція 1 листопада 1918 поставила політичну ситуацію з ніг на голову, сплутавши карти гравцям регіону. Незалежно від ступеня ангажованості та зацікавленості у долі Західної України, всім - полякам, австрійцям, німцям стало зрозуміло: українці можуть бути і є політичним суб'єктом.

Листопадовий Зрив став не просто красивим епізодом філігранного військової майстерності, а й продемонстрував, яким чином здобуте волею до боротьби можна конвертувати в політичну реальність. 11 Листопада було офіційно проголошена Західноукраїнська Народна Республіка. У січні 1919 року ЗУНР стала частиною єдиної Української Народної Республіки, яку визнали європейські держави і яка воювала за свою незалежність ще два роки.

Це був урок не тільки для українців: полякам довелося пережити гірке розчарування - виявилося, що нічого не гарантовано і владу можуть перехопити з-під носа. Завдяки організованості та вмінню своєчасно злагоджено виступити.

Правда, цей політичний успіх так і не вдалося остаточно закріпити. Уже в перші дні після взяття влади українцями у Львові розпочалися бої між українськими військами та польськими загонами, які виявилися початком польсько-української війни. Фактично ЗУНР припинила своє існування в липні 1919 року, після переходу Української Галицької армією річки Збруч, що означало повне захоплення території Польщею. Хоча формально існувала до 1923 року, поки Ліга Націй не прийняла офіційно перехід території ЗУНР під юрисдикцію Польщі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В інтернет виклали документи Української Галицької армії

Листопадовий Зрив заклав фундамент на майбутнє. Створивши, а потім втративши власну державність, все більше українців усвідомлювали роль поляків на своїх землях. Польсько-український конфлікт неминуче поглиблювався, адже питання приналежності територій так і не було вирішене ще кілька десятиліть.

В якійсь мірі Листопадовий Зрив можна вважати першою операцією того, що потім назвуть Українська військова організація - оскільки в його організації брало участь чимало тих, хто пізніше, в 1921 році, створять УВО - попередницю ОУН.

І не тільки тому - суддя Осип Шухевич після проголошення українського суверенітету в Кам'янці-Бузькій повернувся додому, де його чекав син Роман. А десь повертався додому після вислуховування прокламації працівник залізниці Степан Кук, якого вдома чекав син Василь. А десь - отець Андрій Бандера до сина Степана... І багато інших батьків дітей, які будуть виростати з гострим болем, висловленим поетом: "О Боже! У нас була Держава! Невже ми втратили її?..". І підуть відвойовувати цю державу вже як підпільники ОУН і воїни УПА...

Олеся Ісаюк - науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху та Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького".

Джерело: Новое Время






Loading...